ТОВ "Мультипрофіль-сервіс"

ПРОГНОЗУВАННЯ СУМ ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Одним з визначників розміру довгострокових зобов’язань є норма доходу на запозичений капітал (неопераційне кредитування) – Kd, встановлена підприємством, та розмір частки запозиченого капіталу в інвестованому капіталі (net D/(E + net D)).

Норма доходу на інвестований капітал

коефіцієнт незалежності (КН)

Довгострокові зобов’язання є складовою запозиченого капіталу, який у фінансовій діяльності підприємства, поряд з власним капіталом, становить інвестований капітал. При прогнозуванні сум довгострокових зобов’язань потрібно також планувати рентабельність запозиченого капіталу понад норму доходу на запозичений капітал (Kd). Неконтрольоване збільшення коефіцієнту незалежності щляхом збільшення розміру запозиченого капіталу спричиняє ризик банкрутства.

Незважаючи на те, що гривнева норма доходу на запозичений капітал (Kd) є дуже висока, акціонери часто віддають перевагу зовнішньому фінансуванню (рахунки № 52 - облігації та №№ 50, 60, 61- позики, рахунок № 40 - статутний фонд з розбавленням частки), перед внутрішнім фінансуванням (№ 40 - статутний фонд без розбавлення частки, 44 - нерозподілений прибуток), збільшуючи коефіцієнт незалежності, означення якому надано Національним банком України у Постанові Правління НБУ № 279 від 26.07.2000 року “Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, коли залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання) діляться на власний капітал. Національний банк України зробив досить невдале означення для характеризування фінансового ризику. Варто зазначити, що в аналізі фінансово-господарської діяльності британського емітента цей коефіцієнт можна перекласти як передача, порівнявши його з коробкою передач автомобіля, що набирає швидкість при збільшенні передачі. При кредитуванні поточної діяльності, комерційний банк чи інвестор в корпоративні облігації закладає норму доходу на запозичений капітал, яка окуповується від інвестицій в операційний робочий капітал.

Постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 “Про затверждення класифікатора іноземних валют” затверджено 3 групи валют та прирівнених до них банківських металів:

1) вільно конвертовані валюти першої групи, що використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціямм і продаються на головних валютних ринках світу і дозволені для здійснення інвестицій в Україну, і банківські метали;

2) вільно конвертовані валюти другої групи, що не використовуються для здійснення платежів по міжнародним операціям і не продаються на головних ринках світу;

3) неконвертовані валюти третьої групи.

Гривня, до якої визначається норма доходу, належить до вільно конвертованої валюти другої групи. Згідно постанов КМУ та постанов правління НБУ, ліквідність банків підтримується шляхом процентних і кількісних тендерів, на рівні не нижче облікової ставки НБУ під відповідну заставу. А сама облікова ставка встановлюється постановами правління НБУ про регулювання грошово- кредитного ринку.

Щодо питання присутності банків в статутних фондах позичальників (технічно або конвертуються позики з рахунку № 50, 60, 61 на рахунок № 40 синтетичного обліку, або акції купуються банками на відкритому ринку), п. 4 статті 8 Закону України № 3480-IV від 23 лютого 2006 року “Про цінні папери та фондовий ринок” передбачає конвертування облігацій з рахунку № 52 на рахунок № 40. Такий сценарій може бути заздалегідь передбачений у проспектах емісії облігацій відкритих випусків, коли, наприклад, після технічного дефолту власники облігацій, забезпечених гарантіями, не можуть отримати пролонговані чи іншим чином реструктуризовані виплати, і з метою уникнення коштовної процедури банкрутства, що врегульовується Законом України № 2343-XII від 14.05.1992 року “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, можуть конвертувати облігацій на певну кількість додатково емітованих акцій.

Зовнішнє фінансування може бути як цільовим, так і нецільовим. Що стосується цільового фінансування через рахунок № 48, то для облігацій підприємств рішення ДКЦПФР № 322 від 17 липня 2003 року, передбачає цільове призначення лише для облігацій, що залучаються для житлового будівництва. Таким чином, наміри, викладені у проспектах емісії, не накладають зобов'язань на емітентів використовувати кошти в операційній та інвестиційній діяльностях за цільовим призначенням. Щодо грошових коштів, отриманих від розміщення корпоративних облігацій, то спрямування цих коштів в операційну діяльність все одно часто буває не доцільне, оскільки опціони на продаж (оферти), закладені в інтересах покупців, можуть бути використані щоквартально, наслідком може стане розрив в операційному робочому капіталі, що за відсутності можливості отримання грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності, може стати причиною проведення реструктуризації. Емітенти, як правило, мають значні потреби в грошових коштах для інвестицій в операційний робочий капітал, у випадку значного зростання виручки від реалізації.

Цільове призначення через рахунок № 48 також можна закласти в договори позики комерційних банків (рахунки № 50, 60 та 61).

Капітал, інвестований акціонерами (учасниками) і позикодавцями в результаті фінансової діяльності, може використовуватися:

- у вигляді інвестицій в інвестиційну діяльність (фінансові, або капітальні інвестиції),

- або у вигляді інвестицій в операційний робочий капітал (поточну діяльність, згідно Плану рахунків НБУ).

Цільовий зв'язок між фінансовою та інвестиційною діяльністю суб’єкта господарської діяльності можна прослідкувати у Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому Постановою Правління Національного банку України № 280 від 17.06.04 р., де короткострокові кредити в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання, обліковуються на рахунку 2072 А, а довгострокові – на рахунку 2073 А (неамортизваний дисконт за кредитами – на рахунку 2076 КА, нараховані доходи – на рахунку 2078 А). Згідно плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. N 291, такі позики, що залучаються акціонерами у фінансовій діяльності підприємства, обліковуються на рахунках № 50, 60, 61 та у випадку цільового фінансування – на рахунку 48, за Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. N 291.

Подібним чином фінансова діяльність може бути цільовою і для операційного робочого капіталу (поточної діяльності). У Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України облік короткострокових кредитів в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання, здійснюється на рахунку № 2062 А, а облік довгострокових кредитів в поточну діяльність здійснюється на рахунку № 2063 А.

Найневдалішим способом використання зовнішнього фінансування є спрямування залучених ззовні грошових коштів (30-33- грошові кошти та еквіваленти) на розрахунки за дивідендами (67 – розрахунки з учасниками), що є свідченням відсутності інших джерел фінансування для розрахунків з учасниками. У такому випадку рух грошових коштів відбувається не між фінансовою діяльністю та інвестиційною діяльністю та операційним робочим капіталом (поточною діяльністю), а всередині фінансової діяльності.

Іншим невдалим способом використання зовнішнього фінансування є постійне збільшення коефіцієнту незалежності (КН), шляхом відкриття нових позик на рахунках 2072, 2073 та 2062, 2063 і випуску нових облігацій відкритих та закритих випусків для покриття виплат за попередніми запозиченнями в результаті фінансової діяльності, які не покриваються рентабельністю активів взагалі, ані рентабельністю власного капіталу (від операційної діяльності) зокрема. Фактично, у випадку фінансування банківськими кредитами, рентабельність власного капіталу повинна перевищувати рівень річних кредитних ставок, а у випадку фінансування корпоративними облігаціями – рівень річних ставок доходності до оферти (до опціону на продажу), що пропонуються емітентом, або андерайтером емітента при розміщенні облігацій підприємств на первинному ринку.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________